Догори

Login to your account

Username *
Password *
Remember Me

Актуальність проблематики, пов’язаної з виконанням основних положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і Порядку денного асоціації (ПДА), зумовила необхідність розроблення методики, що дозволяє кількісно оцінити прогрес у здійсненні відповідних економічних реформ у регіонах України. Для реалізації даної мети було використано індекс євроінтеграційного поступу (ІЄП) – інтегральну величину, що розраховується на основі агрегування одиничних показників, котрі відображають прогрес у досягненні основних цілей економічної інтеграції з ЄС у регіональному вимірі. Результативність євроінтеграційного поступу регіону залежить, з одного боку, від результативності реформ за напрямом І. “Торгівля  і питання, пов'язані з торгівлею”, а з іншого, від результативності реформ за напрямом  ІІ.“Економічне та галузеве співробітництво”.

Інтегральні індекси євроінтеграційного поступу регіонів за 2014 р.  візуалізовано на карті. Найвищі значення Індексу були у Київської Львівської та Тернопільської областей, найнижчі – у Хмельницької, Полтавської та Рівненської областей. До групи регіонів зі значенням Індексу євроінтеграційного поступу вище середнього рівня   (ІсерЄП  = 0,01299) увійшли наступні області: Закарпатська, Чернівецька, Волинська, Запорізька, Одеська, Житомирська, Кіровоградська, Івано-Франківська, Миколаївська, Донецька. Групу регіонів зі значенням Індексу євроінтеграційного поступу нижче середнього сформували Вінницька, Сумська, Харківська, Дніпропетровська, Черкаська область, Херсонська область, Луганська, Чернігівська області. Загалом, значення Індексу регіонів свідчать про недостатньо міцні позиції регіонів України з точки зору їх здатності успішно та швидко досягнути цілей економічної інтеграції.

Карта демонструє значення проміжних індексів у регіонах України за напрямом І. “Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею”. Лідерами при цьому виступали Львівська, Київська та Тернопільська області. У складі аутсайдерів опинились Луганська, Хмельницька, Полтавська та Рівненська області. Високі позиції у рейтингу за напрямом І. займали Закарпатська, Волинська, Харківська, Чернівецька та інші області. Гірші показники продемонстрували такі області, як Запорізька, Миколаївська,  Донецька, Херсонська, Дніпропетровська, Чернігівська, Черкаська, Івано-Франківська.

За напрямом ІІ. “Економічне та галузеве співробітництво” найвищих показників у 2014 р. досягнули Київська, Івано-Франківська, Запорізька області. Високі рейтингові позиції належали Черкаській, Одеській, Миколаївській областям. Порівняно гіршими показниками у сфері економічного та галузевого співробітництва відрізнялись Чернівецька, Житомирська, Херсонська області.

Компаративний аналіз значень проміжних індексів за двома напрямами реформ дозволив виявити, що за показниками, котрі відображають здатність долучитися до вільних торгівельних відносин з ЄС, регіони України мають сильніші позиції, ніж за показниками, які відображають рівень готовності до економічного та галузевого співробітництва. З одного боку, це є позитивним явищем, оскільки зовнішня торгівля, зокрема, нарощування обсягів експорту та формування позитивного торговельного сальдо, виступає одним із найважливіших джерел зростання виробництва, а отже показників ВВП, національного доходу тощо. З іншого боку, така ситуація несе в собі певні загрози для економічного інтегрування регіонів у єдиний ринок ЄС, оскільки сировинна домінанта українського експорту ставить питання щодо якості економічного зростання національної економіки та її здатності конкурувати й підтримувати паритетні економічні відносини з європейськими країнами інтенсивного типу економічного зростання.

Зосередження високих показників питомої ваги експорту та імпорту у західних областях (Тернопільська, Львівська, Волинська, Закарпатська та Івано-Франківська) та низьких у решті регіонів України, свідчать про збереження визначальної ролі традиційного територіального чинника та недостатньо активні зрушення у процесах пошуку й налагодження нових ділових зв’язків вітчизняних підприємців з європейськими. Останнє ускладнюється необхідністю приведення вітчизняних виробничих потужностей у відповідність до стандартів ЄС. Наприклад, за даними Держветфітослужби у 2014 р. 80 суб’єктів господарювання мали право експорту продуктів харчування до країн ЄС (переважна більшість їх розташовано у Вінницькій, Київській, Волинській, Миколаївській, Кіровоградській областях), однак лише їх п’ята частина (17 підприємств) постачали до Євросоюзу продукцію тваринного походження і жодне з них не експортувало готові харчові продукти.

Слід зауважити, що проблема полягає не лише у значних витратах, пов’язаних з визнанням виробничих потужностей з боку країн-імпортерів, але й неготовністю вітчизняних товаровиробників посилювати власну репутаційну відповідальність, неспроможністю конкурувати за рахунок зниження собівартості шляхом впровадження інноваційних рішень, диференціації продукції у напрямках, які цінуються як вітчизняними, так і іноземними покупцями. У результаті, навіть у тих областях, де сконцентровано найвищі в Україні питомі показники прямих іноземних інвестицій у сільське господарство (Херсонській, Тернопільській, Дніпропетровській, Вінницькій, Чернівецькій областях), показники рентабельності виробництва сільськогосподарських підприємств залишаються нижче середніх по галузі.

Неоднозначна ситуація спостерігається у сфері торгівлі послугами: до групи регіонів з найвищими показниками зовнішньоторговельного обміну послугами незмінно увійшли західні області (Закарпатська, Тернопільська, Волинська, Івано-Франківська, Львівська області). Хоча у структурі експорту послуг за досліджуваний період із значним відривом переважає частка транспортних послуг, аналіз трендів експортно-імпортної діяльності з надання таких послуг свідчить про наявність потенційної загрози втрати Україною певної частки ринку та перетворення її з провідного експортера до імпортера: якщо у 2005 р. загальне співвідношення між експортом та імпортом транспортних послуг у грошовому вимірі складало 7,14 : 1, то у 2014 р. воно скоротилося до 2,52 : 1.

До позитивних сторін слід віднести той факт, що істотна частка експорту послуг з регіонів України до ЄС припадає на комп’ютерні послуги. Натомість,  до основних видів послуг, котрі Україна у 2014 р. імпортувала з країн ЄС, належали фінансові послуги та ділові послуги. У більшості регіонів фінансові послуги або взагалі не експортується, або ж величина експорту є незначною і у відносному вимірі не перевищує 1%. Це є свідченням давно визнаної проблеми відставання вітчизняного ринку фінансових послуг від загальносвітових тенденцій та неготовності входження у європейську фінансову систему.

Іноземні інвестиції з країн ЄС домінували в усіх регіонах України, окрім Полтавської та Черкаської областей. Станом на 31.12.2014 р. до числа найбільших інвесторів в економіку України серед країн ЄС входили Кіпр, Німеччина та Нідерланди. Пояснити таку географічну структуру інвестиційних потоків можна високою привабливістю Кіпрського офшорної зони для українських суб’єктів підприємницької діяльності, котра створює зручну платформу для тіньового інвестування. Чітких регіональних закономірностей в даній статистиці немає. Ситуація, що склалася в областях, пояснюється переважно встановленими в них підприємницькими традиціями і позицією місцевої влади щодо інвестицій і форм їх залучення в той чи інший регіон.

Аналіз інших проміжних індексів за напрямами реформ І. “Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею” та ІІ. “Економічне та галузеве співробітництво” та відповідних статистичних індикаторів за окремим блоками, дозволив виявити наступні проблеми, котрі потребують першочергового вирішення у контексті положень Угоди про асоціацію:

  • у більшості регіонів Україні наявні проблеми із забезпеченням прозорості державного регулювання та присутні прояви значного втручання владних органів у економічні процеси завдяки використанню набору певних інструментів економічної політики, що дозволяють підтримувати окремих учасників ринку або цілі галузі;
  • у регіонах України зафіксована значна кількість фінансових порушень, які відносяться до сфери державного контролю, що призводить до недоотримання бюджетом значних сум фінансових ресурсів;  
  • стан інвестиційного забезпечення процесів екологізації у регіонах України є нерівномірним, необхідний рівень концентрації інвестиційних ресурсів для впровадження природоохоронних та ресурсоощадних проектів наразі не досягнутий. Інвестиції, що спрямовані на охорону навколишнього природного середовища, є вкрай обмеженими відносно накопичених у регіонах проблем у сфері охорони й відновлення якості довкілля і природних ресурсів, відтворення національного природного багатства, перспектив сталого розвитку;
  • низький рівень енергоефективності послуг у секторі ЖКГ обумовлює зростання витрат енергетичних ресурсів та нераціонального збільшення обсягів спожитих населенням послуг, що в умовах зростання тарифів та зниження купівельної спроможності населення знижує доступність таких послуг для споживачів, зокрема найбільш вразливих верств населення. Ситуація ускладнюється незадовільним станом теплоенергетичних мереж у багатьох регіонах України, що зумовлюють значні втрати тепла;

індекс RITS рівня проникнення інформаційних технологій у життєдіяльність суспільства в регіонах України у середньому становив 34,1%, що свідчить про недостатню забезпеченість загальнодоступними інформаційно-комунікаційними технологіями як бізнесу, так і приватних осіб, що звужує їх можливості отримання доступу до європейського інформаційного суспільства та набуття пов’язаних з цим переваг.

  • не дивлячись, що в регіонах України спостерігається значна активність у сфері набуття прав інтелектуальної власності, рівень комерціалізації результатів інноваційної діяльності є вкрай низьким. Так, найбільш успішними з цих позицій у 2014 р. виявились промислові підприємства Сумської області, де питомий показник реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі продукції промисловості сягнув 9%. Водночас, даний показник не перевищував 1% навіть у промислово розвинених регіонах, де традиційно зосереджені значні дослідні потужності та достатній людський      потенціал (протягом аналізованого періоду заявниками Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Львівської, Одеської, Харківської областей і м. Київ подано близько 80% від загальної кількості заявок на винаходи та корисні моделі).

Результати проведеного дослідження показали, що позиції регіонів з точки зору їх здатності успішно та швидко досягнути цілей економічної інтеграції залишаються хиткими та потребують зміцнення за рахунок об’єднання зусиль публічного сектора, представників бізнесу та громадянського суспільства. На нинішньому етапі основою державної політики на національному та регіональному рівнях має стати формування організаційних та соціально-економічних умов для ефективного розвитку економічного та галузевого співробітництва у сферах енергетики, державного фінансового внутрішнього контролю, промислової політики, транспорту, охорони навколишнього природного середовища, фінансових послуг, туризму, сільського господарства, наукової та інноваційної діяльності. У сукупності це слугуватиме фундаментом для нарощування обсягів експорту високотехнологічної продукції з високою доданою вартістю, кваліфікованих послуг до країн ЄС, а також надходження інвестицій у пріоритетні для сталого розвитку сфери та види діяльності.  

Детальніше ознайомитись з повними результатами вимірювання та публікацією Індекс євроінтеграційного економічного поступу регіонів України можливо тут.